Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування в класі вже почалося

Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитеся.Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйтеся на їх неприпустимих якостях. Наголосіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо акцентуйте, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна приймати заходи по підвищенню статусу дитини-жертви і знайти для нього комфортне місце у класному колективі.

Перш за все поговоріть з дитиною, що постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона не провокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати марно; візьміть з дитини слово, що вона не буде переходити до помсти, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело і технічно, її перестають цькувати.

Поведінка дорослих (вчителів, психологів, соціальних педагогів та батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогам, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та уміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації. Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жертвою боулінгу, мають говорити:

· Я вірю тобі. Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй вирішити цю проблему;

· Мені дуже шкода, що це вібдбулося з тобою. Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

· У цому немає твоєї провини. Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її одноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на цьому єтапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.

· Добре, що ти зумів сказати мені про це. Це впевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

· Я люблю тебе і намагатимусь зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека. Це допоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:

- з самого першого дня роботи з класом слід припиняти глузування над невдачами ровесників. Всі ми можемо помилятися, і кожен з нас має право на помилку;

- також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання ярликів та зайвого порівняння дітей, не допускати віддавання переваги деяким учням, не підтримувати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи прізвищ або індивідуально;

- підтримувати дітей, що стали жертвами;

- якщо репутація дитини якимось чином зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світі, підтримати її досягнення;

- треба заохочувати дитину приймати участь у загальних заходах;

- непопулярних дітей дуже травмує ситуація, коли при розподілі на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;

- планомірно працювати з родинами,обов'язково цікавитися у батьків про проблеми дитини (заїкання, енурез, інші хвороби);

- підтримувати в учнів адекватну самооцінку;

- контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;

- у разі виявлення булінгу - невідкладно поговорити з переслідувачами та з'ясувати, чому вони пристають до жертви, звернути увагу на почуття жертви;

- вчити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, вміти допомагати та підтримувати один одного у скрутних ситуаціях, вміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на провокацію, вміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитись привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатись по допомогу до дорослих;

- акцентувати увагу учнів на дотриманні правил поведінки у школі.

 

Ігри з адреналіном у крові

Ігри з адреналіном у крові

В Україні зафіксовані випадки самогубств підлітків, яких спонукали до цього у так званих «групах смерті» у соцмережах. 

Кіберполіція  встановила постійних учасників таких спільнот, які реєструються з території України. Повідомляється, що тільки в одній з виявлених поліцією "груп смерті" було зареєстровано 209 користувачів з України.

Необхідно сказати, що такі групи щодня блокуються адміністрацією соцмереж по звертанню правоохоронних органів або користувачів. У випадку виявлення таких груп самостійно, просимо негайно повідомляти в кіберполіцію, а також на телефон гарячої лінії (044) 374-37-21 (з 8:45 до 19:30 у робочі дні).

Ці ігри:

1.    «Біжи або помри».

Це ризикована вулична гра, суть якої полягає  у тому, щоб на мобільний телефон зняти, як гравці перебігають дорогу якомога ближче до транспортного засобу, який рухається. Зрозуміло, що та дитина, яка не впорається із завданням, може серйозно постраждати або взагалі загинути.

2.    «Фея вогню». Це ризикована гра, суть якої полягає у тому, щоб включити газ в будинку, коли всі сплять.

3.    «Зникни на 24 години» Суть гри полягає в тому, що підліток має піти з дому і не давати про себе знати упродовж доби.

Перші випадки зникнення дітей було зареєстровано в Київській області. Там з різницею три дні «зникло» двоє хлопчиків. Через добу після цього і одного, і другого знайшли. Нічого кримінального з ними не сталося.

Це захоплення підлітків небезпечне насамперед тим, що молодь створює велику кількість груп у соцмережах, там ставить перед бажаючими зникнути завдання, а після цього група знищується.

Простежити, де ховається неповнолітній, практично неможливо. Також дуже складно з’ясувати, чи дійсно підліток зник, чи так розважається.

4. «Подзвони мені в 4-20». 

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх прихильників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами.

Нелюди, що організували цю систему, працюють наступним чином.

Для того, аби вступити в такі групи, потрібно подати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.

Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

Всього дається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).

Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

 

Червона сова: що це таке?

"Червона сова" – це нова суїцидальна гра для підлітків. Її поширюють у забороненій в Україні соцмережі "ВКонтакте". Наразі в цій соцмережі діє сім груп "Сови". Час від часу деякі з них блокують, але вони знову відновлюють свою діяльність. При цьому групи – закриті, і заявки на вступ приймають лише від дітей.

 

"Червона сова" орудує ВКонтакте

Додамо, що "Червона сова" почала набирати оберти в соцмережах місяць тому, і завдяки російським блогерам, які "заробляють" собі перегляди на цій темі, гра вийшла за межі інтернету і стала справді небезпечною.

Правила "Червоної сови"

Концепція гри "Червона сова" дуже схожа на "Синього кита" – у ній є "куратор", листування "ВКонтакте", жертви-підлітки і приз за перемогу (який саме – точної інформації немає). Але є й певні відмінності.

Ось як "грають" у "Червону сову": в особисті повідомлення "ВКонтакте" підлітку пише загадковий "куратор" і каже, що потрібно "Не спати 12 днів". Під час гри куратор перевіряє гравця словами "Сова не спить?". Відповідати потрібно "Сова ніколи не спить".

На додачу, "гравець" завжди має бути онлайн, а коли "куратор" надсилає відео – його потрібно відразу подивитися. Виконуєш завдання, не спиш 12 днів – і тоді нібито отримуєш "приз".

Червона сова: що куратори пишуть підліткам

Майбутніх жертв "куратори" шукають через друзів "гравців" або просто в соцмережах. Одним із перших діти отримують завдання розповісти про однокласників та рідних. Наступне завдання у "Червоній сові" – залучити їх до групи смерті.

Як "куратори" погрожують учасникам "Червоної сови"

Схема насправді дуже проста: послідовники "Синього кита" використовують залякування, аби домогтися свого. Спершу діти-"гравці" отримують посилання, при переході на яке вибиває помилку. Опісля "куратори" переконують, що так вони дізналися адресу учасника гри. Якщо ж дитина відмовиться виконувати якесь завдання, її погрожуватимуть "розбірками".

Основні поради, як вберегти дитину від "Червоної сови"

Батьки, ви мусите стежити за станом своїх дітей. Ці ознаки в їхній поведінці можуть свідчити про те, що ваше чадо почало грати в "Червону сову":

• відчуженість
• втома
• постійно хоче спати
• сидить в мережі посеред ночі
• з'являються порізи на руках

Якщо ви помітили це в дитини – не кричіть на неї! Краще відверто та щиро поговоріть з нею. Переконайте, що ви допоможете їй покинути гру та захистите від "кураторів". Головне – не панікуйте, а зробіть усе можливе, щоб вберегти свою дитину.

Юність - це період постійної нестабільності, коли будь-яке образливе слово може викликати непередбачені наслідки. У підлітка більш хибка психіка, ніж у дорослої людини, і аутоагресія або суїцид може бути просто негайною реакцією на якийсь стрес. Але на тлі цього стресу завжди є більш глибокий мотив: погане ставлення у школі, незадоволеність своєю зовнішністю, сварки в сім'ї, безмовне кохання. Найскладніше  - побачити це вчасно, звернути увагу на підлітка. 

Соц. мережі для  підлітків — це та маска, за якою вони можуть сховати всі свої недоліки. Там вони більш розкріпачені, почувають себе комфортно, готові розкрити свою душу, розповісти про проблеми. І в той момент, коли відкриваються віртуальному простору, вони можуть потрапити під наймогутніший вплив. Вони намагаються знайти відповіді на свої питання в пабліках в «Вконтакте», але часто потрапляють туди, де можна тільки ще більше заплутатися. В Інтернеті з'явилися люди, які зомбують підлітків і доводять їх до самогубства. Ми можемо прочитати :"У РОЗПАЛІ ІНФОРМАЦІЙНА СУІЦИДАЛЬНА ВІЙНА ПРОТИ НАШИХ ДІТЕЙ",, фахівці й експерти виносять рішення про те, що за цим "явно стоять досвідчені психологи", "продумані алгоритми нейролінгвістичного програмування" та інші страшні речі, з якими не зможуть боротися введені в стан паніки батьки.

Але є одне "але". І це велике "АЛЕ". Ті, хто це пише вкрай далекі від теми й навіть не уявляють, що проблема виглядає зовсім інакше.  У цьому випадку ми маємо протистояти не "проекту західних спецслужб", а людям з деякими особливостями психіки, людям, що бажають слави й популярності, людям, які іноді  навіть несвідомо, але прагнуть " відігравати важливу роль" або керувати чужими життями. Або  (що може бути ще страшніше)  людям, які займаються цим "по приколу" або з банальною метою "підняти рейтинг своєї групи або пабліка", тобто мова йде про індивідуумів або з деякими відхиленнями психіки, або з асоціальним настроєм, що насміхаються та тролять поняття моралі, моральності, етики.

Дітей втягують у смертельну гру, і вони не зауважують, як виявляються на даху будинку  або на рейках.

Одні називають себе учасниками таємничої секти f57, інші «китами». Адміністратори  відразу декількох співтовариств роздавали передплатникам таємничі числа — «номера смерті». Це відбувалося в групових чатах або закритих співтовариствах. Далі - завдання, різні по змісту: порізати вени й викласти фото або розгадати таємничий шифр. І вищий рівень — рано або пізно  це самогубство.

Діти виконували інструкції закритих груп «ВКонтакте». У них чорним по білому написане: щоб стрибнути, ви повинні зняти куртку  Це далеко не єдина інструкція дітям, яких готують до «випилювання». Так на якомусь чудовому сленгу, властивому саме цьому контенту, говорять про суїцид. Наприклад, у закритій групі F57 пише Єва Рейх: «Люди. Го (go – хід, to go – іти. ) випилюватися. Залишилося 38 днів з 50. Чекаю в лс(л.с — особисте повідомлення.)»

Ви можете бути батьком, що все розуміє і приймає, але ваша дитина щодня одержує свою дозу інтоксикації від цих інтернетівських смітників. У неї в руках гаджет, у вухах навушники. Вона не розповість тепер про те, що відбувається: ій це суворо заборонили, — це теж одне з правил для прийняття на третій рівень інтерактивної гри в закритих групах. А ще заборонили не відмічатися в групі протягом 48 годин — під страхом вигнання. Знаєте чому? Через 48 годин те, що в людину планомірно й продумано впихали, може відійти, як наркоз. Людина стане більш спринятлива до іншої інформації, у неї може ввімкнутися критичний розум. Це — методи сект.

 

ЯКА ІДЕОЛОГІЯ Й СИМВОЛІКА "ГРУП СМЕРТІ"?

Символ груп смерті – кити, і фанати й члени таких співтовариств називають себе "китами". Ці тварини асоціюються в ідеологів "груп смерті" з волею, у тому числі – волею покінчити собою. Підлітків захоплює, що такі великі й сильні тварини можуть викидатися на берег, знедолені океаном (батьками, суспільством, коханою людиною), і вчиняти суїцид. Така смерть вважається гарною.

Згідно з описами із груп смерті, кити прокидаються або вмирають о 4.20 ранку. У цей час підлітки встають, щоб одержати від модераторів групи чергове завдання квесту – порізати себе, залишити синці, опіки або садна на тілі. І так до тих пір, поки не залишається останнє завдання квесту –  убити себе. І все це – обов'язково зняти на камеру.

Але групи смерті бувають різними, і іноді модератори таких співтовариств використовують як символ метеликів (живуть усього день) або єдинорогів.  Про історію концепту метеликів відомо набагато менше, але й популярність їх менше, ніж популярність тих же самих китів. Існує TheButterflyProject, що призиває малювати метеликів на зап'ястях у місце селфхарма.  Селфхарм – це коли ваша дитина ріже своє тіло.

Не завжди селфхарм – символ суїцидальної поведінки. Іноді це хвороба, іноді це просте наслідування, плагіат. Дивіться уважно – порізи не завжди бувають саме на зап'ястях. Другим за «популярністю» місцем є верхня частина ноги. Крім цього, різати можна майже будь-які частини тіла, але саме на руки й ноги варто звернути якнайбільшу увагу.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ВИ ПОМІТИЛИ СЛІДИ СЕЛФХАРМА?

 Здорової реакції на це немає й бути не може. Найголовніше – не кидатися в крайнощі. Якщо накричати, то людина відчує себе ще більш кинутою і самотньою, якщо поводитися дуже спокійно – то людина засмутиться через те, що її не вважають дорослою, що ви байдужі до неї. Селфхарм — серйозна проблема, оскільки розв'язати її вольовим зусиллям неможливо.

Причина - виникаючий синдром скасування. Токсичні переживання як  і раніше залишилися в психіці неперетравленими (непереробленими),  і як і раніше, потребують виходу. Тому, незважаючи на очевидну шкоду для тіла, селфхарм – необхідний механізм саморегуляції. Він дозволяє людині зберігати розум, не впадаючи в психотипічні стани.

Забрати селфхарм зі свого  життя неможливо доти, поки не буде знайдена адекватна заміна: якісь безпечні дії, що дозволяють замінити пряме шкідництво.

 

ХТО ВИНУВАТИЙ?

Спочатку про тих, хто й навіщо влаштовує «ігри». Психологи склали портрет таких «кураторів». Це соціопати — люди, які цураються реального спілкування, воліють відгородитися від суспільства. Такі характери були завжди. Але тепер у них є можливість компенсувати свої комплекси — соціальні мережі, де ти можеш бути тим, ким прагнеш і реалізовувати всі свої бажання. Не завжди мета таких «кураторів» довести дитину до самогубства. Їх збуджує  можливість маніпулювати іншою людиною, змушувати його робити те, що тобі хочеться, керувати, провокувати на небезпечні речі!

   Але є й зворотна частина цієї «медалі» - у нас занадто багато неприкаяних підлітків. Раніше хлопчики й дівчата тусовались у дворах, ходили в спортивні секції й у творчі студії. Сьогодні вільний час більшість проводить з комп'ютером або смартфоном. Сидять по будинках і їх хвилює тільки те, щоб інтернет не пропав.

   Є такий новий термін - міленіали - діти, що народилися на переломі ХХ і ХХI століття. Багато хто з них навчилися користуватися планшетом раніше ніж читати й писати. Вони покоління, для якого цифрові технології - природнє, якщо не сказати - рідне середовище. І їм простіше спілкуватися з віртуальним співрозмовником, ніж  із приятелем із сусіднього під'їзду. Переписка у віртуальному просторі - це їх спосіб комунікації зі світом. І, зрозуміло, такими дітьми легко маніпулювати  в Мережі.

Коли пропаде цікавість до «ігор у суїцид» - а вона обов'язково поступово зникне - з'явиться щось інше, таке ж захоплююче близькістю небезпеки. Яку, до речі, міленіали часто й не сприймають всерйоз. Занадто багато екранних, намальованих смертей вони бачили в іграх і по телебаченню. Багато підлітків щиро думають, що після загибелі піде перезавантаження й можна буде знову з'явиться на полі життя.

 

ЩО РОБИТИ?

На нараді в Раді із прав людини обговорювали ситуацію з дитячою злочинністю. І вплив на ці процеси віртуального світу. Один з висновків Слідчого комітету, який розслідував історію з «Групами смерті», - закривати їх у соціальних мережах неефективно. Це як боротьба з міфічною гідрою: відрубаєш одну голову, - з'являться ще три. І чим активніше будуть їх «прикривати», тим більш популярними вони стануть: заборонний плід солодкий, тим більше для підлітків. І публікації про страшне зло, що затаїлось в Інстаграмі, лише роблять їм додаткову рекламу.

Виявляти у соцмережах провокаторів дітей, що підштовхують, на спроби суїцидів, треба. І стаття кримінального кодексу в нас із цього приводу є. Стаття  КК говорить: «доведення до самогубства або до замаху на самогубство шляхом погроз, жорстокого звертання або систематичного приниження людської гідності потерпілого…». Але коли хтось за допомогою інтернету змінює сприйняття дитини і готує її до відходу з життя, майже ніколи немає з його боку ні погроз, ні жорстокого звертання, ні систематичного приниження людської гідності. Там ідеться про інше: створення у жертви почуття неправильної ущербності, уявної утоми від життя, почуття життєвої безвиході, одночасно із цим гра в розраду й кодування на суїцид.

    Після статей «Групи смерті», батьки стали активно цікавитися, чи знають їх діти про існування цих груп. Виявляється, що знають майже 50 відсотків дітей, але не надають їм особливого значення. Чому одні підлітки попадають у суїцидальні групи, а інші – ні? 

 

ЧИ ВСІ ДІТИ МОЖУТЬ ПОТРАПИТИ ПІД ВПЛИВ СУЇЦИДАЛЬНИХ ГРУП?

На щастя, не всі. Для того щоб пройти весь довгий шлях смертельної інтернетргри, у дитини повинні бути деякі особливості. Звичайно у неї втягуються емоційно чутливі, ранимі діти, нездатні до компромісів, негнучкі у спілкуванні, схильні до імпульсивних учинків, зосереджені на емоційних проблемах, замкнені, з обмеженим колом спілкування. На жаль, далеко не завжди батьки можуть самі визначити, чи перебуває їх дитина в групі ризику. 

ЩО МОЖНА ЗРОБИТИ?

 У першу чергу, важливо звернути увагу на те, яким чином дитина реагує на стрес, особливо на втрату. Люди часто поводяться стереотипно, однаково, так само, як раніше. Дорослих повинно насторожити, якщо дитина реагує на будь-який стрес занадто інтенсивно: панікує, або, навпаки, замикається в собі, або активно хворіє. Так само важливо оцінити, як дитина витримує самотність, переносить сором і лють.

 

Кожен батько повинен знати суїцидальний шлях

Обов'язково звертайте увагу на пасивні суїцидальні думки: це роздуми, фантазії на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя. Висловлення типу: «добре б умерти», «якби зі мною це відбулося, я б помер», «заснути й не прокинутися» і таке інше. Обов'язково поговоріть з дитиною про його переживання, зверніться до фахівця.

Тому що наступний крок – суїцидальні задуми. У дитини з'являються ідеї «як це могло б бути» і формується план реалізації. Продумуються способи суїциду, час і місце дії. На цьому етапі й починаються пошуки інформації, у тому числі в інтернеті. Зверніть увагу: не інформація в інтернеті підштовхує дитину, а внутрішні переживання й конфлікти змушують її шукати шляхи можливого виходу зі стану розпачу. На цьому етапі можна провести в пошуках інформації багато часу, сам процес знижує психічний біль.

І перейти до наступного кроку – суїцидальним намірам. Це етап, коли намір підкріплюється вольовим рішенням, що веде до вчинку. Тут групи в інтернеті – підкріплення, ресурс для підтримки своєї ще не сильної волі. Іноді від думок до реалізації можуть пройти хвилини, іноді – кілька місяців.

Урятувати своїх дітей можуть тільки батьки, близькі люди. Спілкуванням, увагою, розумінням, участю в їхньому житті, і непідробленим інтересом до їхнього життя!

І ще. У дитинстві нас учили мами не відчиняти двері незнайомцеві, не розмовляти на вулиці із чужими. Зараз із дитячого садка дітей треба привчати:

·         не спілкуйся в Мережі з незнайомцями,

·         додавай у друзі в соцмережах тільки тих, хто знаєш особисто,

·         не викладай відвертих фотографій, призначених тільки для близьких людей,

·         не повідомляй свої геоданні, відключи служби геолокації в додатках,

·         дотримуйся приватності у чатах, пам’ятай, що твої повідомлення може прочитати чужа людина.

 

Це правила безпеки в Мережі

1.    Профіль дитини в Мережі повинен бути закритим, щоб його дивитися могли тільки ті, хто доданий у друзі.

Свою поживу в Мережі шукають і педофіли, і грабіжники, і інші лихі люди.

2.    Геотеги на смартфонах потрібно відключати.

3.    У друзі дозволено додавати лише тих, кого дитина знає в реалі.

 Однокласників, знайомих з танців, симпатичного хлопчика з «Б» класу - додаємо. А «сина мільйонера Матвія» з порожньою анкетою та гламурною фоткою на аватарці - ні.

4.    Батьки - кращі френди.

Тато або мама обов'язково повинні значитися в друзях.

5.    Не роби, не відправляй друзям поштою або через мессенджери фотографій у тому вигляді, у якому ти б не з'явився  на публіці.

6.    Зробив дурість у мережі - зізнайся батькам.

Краще неприємне пояснення із сім'єю, ніж попастися на вудку  педофілів, шантажистів, просто аматорів влаштовувати цькування (хейтерів).

7.    Не публікуй у Мережі інформацію, за якою тебе можуть визначити рейтери (переслідувачі, знаходять кайф у тому, щоб труїти об'єкт своєї неконтрольованої ненависті - прим. Авт. ). Те ж саме - відносно друзів.

У вільному доступі не повинні бути: домашня адреса (у тому числі не варто робити фото на тлі адресних табличок будинків), номер телефону, фото документів, на яких можна розглянути паспортні дані (у тому числі й квитки), номерні знаки батьківських машин.

8.    Не висвічуй на фото й відео дорогі подарунки та покупки батьків.

9.    Договір з батьками - двосторонній.

Кожна людина має право на своє особисте життя. Але для різних людей поняття внутрішніх кордонів  різне. Один готовий усе життя напоказ виставити. Інший  ховається за аватаркою, щоб не публікувати реальне фото. Кордони дитини і батьків можуть не збігатися. Тому про них потрібно домовлятися.

 По останнім науковим даним, навіть у стані гіпнозу людина не стане робити те, на що в неї є внутрішня заборона. Нехай через істерику, але вона прорветься у свідомість і зупиниться в останній момент.

 

 

Соціальний педагог та психолог працюють згідно нормативно-правової документації

1. 

1.       Конституція України.

2.       Декларація прав людини.

3.       Конвенція про права дитини.

4.     Закон України «Про освіту».

5.     Етичний кодекс психолога (прийнятого на І установчому з’їзді Товариства психологів України 20.12.1990 в м. Києві).

6.     Положення про психологічну службу у системі освіти України (наказ МОНУ від 22.05.2018 № 509 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 31 липня 2018 року за №885/32337)).

7.     Положення про психологічний кабінет дошкільних, загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи середньої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 19.10.2001 №691.

8.     Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20.01.2001 №330.

9.     Положення про Всеукраїнський конкурс авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 31.05.2018 №555.

10.   Наказ Міністерства освіти і науки України від 28.12.2006 №864 «Про планування діяльності та ведення документації соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України».

11.  Наказ Міністерства освіти і науки України від 08.08.2017 №1127 «Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки України щодо розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2020 року».

12.  Наказ Міністерства освіти і науки України від 16.06.2020 №802 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу авторських програм практичних психологів і соціальних педагогів «Нові технології у новій школі» у номінації «Розвивальні програми».

13.  Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 04.07.2012 №1/9-488 «Щодо організації та проведення «години психолога» у загальноосвітніх навчальних закладах».

14.   Лист Міністерства освіти і науки України від 24.07.2019 №1/9-477 «Про типову документацію працівників психологічної служби у системі освіти України».

15.   Лист Міністерства освіти і науки України від 27.07.2020 № 22.1/10-1495 «Про пріоритетні напрями роботи психологічної служби у системі освіти на 2020/2021 н.р.».

Національні, державні та регіональні програми, у реалізації яких бере участь психологічна служба

1.     Державної соціальної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини».

2.     Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2020 року.

3.     Державна соціальна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року.

 

Виховний захід :

«Я - за безпечний Інтернет»  

 

 

Вчитель: Сьогодні ми поговоримо про світ з яким ви стикаєтесь кожного дня – про світ Інтернету. Інтернет – це цікавий та захоплюючий світ, який дозволяє тобі дізнаватись про світ цікавого, спілкуватись з людьми в різних кінцях світу, грати в цікаві ігри та ділитись з іншими своїми думками та захопленнями. Але як і в любому іншому світі в Інтернеті є свої правила,  яких треба суворо дотримуватись, для того, щоб уникнути неприємних та небезпечних ситуацій. Про них ми і поговоримо сьогодні на уроці.

( відео № 1 Соціальний ролик про безпечний інтернет)

 

Вправа 1: Знайомство  (гра «Весела квіточка»)

Мета:  знайомство учасників для створення комфортної атмосфери для роботи

Метод:  індивідуальна робота

Теоретична інформація:

На ватмані малюється квітка без пелюстків. Учасникам тренінгу  пропонується придумати собі «нікнейм» та написати його на отриманих стікерах. Після чого кожен з учасників виходить і наклеює свій стікер з «нікнеймом» на квітку та розповідає про себе: своє реальне ім’я, рід заняття, хобі, та чому він придумав такий «нікнейм». Ці «нікнейми»  можна використовувати під час спілкування на тренінгу. Папір з квіткою розміщується на стіні.

 

Вправа  2: Очікування (гра «Гаряча картопля»)

Мета: визначити очікування учасників від тренінгу

Метод: метод гри, обговорення в колі

Опис вправи:

         Роль «гарячої картоплі» у цій вправі виконує невеличка м’яка іграшка, яку передають (або кидають) учасники один одному. Той, хто її спіймав розповідає про свої очікування, починаючи з фрази: «Від сьогоднішнього тренінгу я очікую…». Далі він кидає іграшку наступному з учасників.

Вправа 3:  Гра «Хто більше?»

Варіант 1. Яку Інтернет-термінологію ви знаєте?

·        Тренер пропонує учасникам назвати два улюблених фрукта, наприклад, апельсин, яблуко, або щось інше.

·        По черзі „через одного” діти поділяються на дві групи:

    «Апельсини»   знаходяться в одній стороні, а «Яблука» - в іншій.

·        Кожній з команд видається маркер та лист ватману.

·        Тренер пропонує командам написати за 3 хвилини якомога більше Інтернет-термінологій, тобто все, що пов’язано з Інтернетом. Але назви сайтів писати не можна.

Наприклад: спам, комунікації, вірус, друзі, сайт, пошта та інші.

·        Далі кожна з команд називає одне слово по черзі. Якщо в іншій команді воно є, обидві групи закреслюють слово.

·        Перемагає той, в кого найбільша кількість незакреслених слів.

 

Вправа 4: Небезпеки в Інтернеті

Мета: визначити позитивні та негативні сторони Інтернету

Метод: індивідуальна робота

·        Учасники розподіляються на дві команди

·        Перша команда називає позитивні сторони Інтернету, а друга - негативні. Команди говорять по черзі.

 

Вправа 5: Інтерактивна гра «Казка про Скріпочку»

Мета: в ігровій формі розповісти про один із можливих випадків шантажу та проговорити основні правила знайомства в Інтернеті.

Метод: метод гри, індивідуальна робота.

На початку гри кожному з учасників видається канцелярська скріпка (бажано, кольорова).

 

 

 

Слова ведучого-тренера:

- Ми пропонуємо до Вашої уваги казку про дівчинку Скріпочку, таку ж, як і у Вас в руках. Скріпочка дуже товариська і весела.

На день народження батьки подарували їй комп’ютер та підключили до мережі Інтернет, тепер у неї з’явилося більше можливостей для спілкування.

(Учасникам пропонується розігнути скріпочку і зробити з неї посмішку).

- Спілкуючись «в контакті» з друзями, одного разу вона отримала цікаве повідомлення від незнайомого хлопця, який незабаром запропонував їй дружбу. З кожним днем спілкування Скріпочка розуміла, що в них багато спільного, та й за віком хлопець був лише на один рік старше за неї.

На фото, яке вона отримала, він був дивовижно гарним і добрим хлопцем, тому у Скріпочки не виникло сумнівів щодо зустрічі з ним. Але говорите про це батькам дівчинка не стала, адже думала, що повернеться додому раніше, ніж вони прийдуть з роботи.

Скріпочка уявляла, що її новий друг прийде на зустріч з гарними квітами.

(Учасникам пропонується зробити зі скріпочки квітку)

- Коли ж дівчинка прийшла на призначене місце зустрічі, там було темно і безлюдно, проте це її зовсім не турбувало, адже її новий знайомий хотів, щоб їм ніхто не заважав. Пройшов деякий час і, раптом перед Скріпочкою з’явився  неохайно вдягнений дорослий чоловік. Як з’ясувалося - це був той, хто видавав себе в Інтернеті за чемного і доброго  хлопця.

Чоловік відібрав сумку і мобільний телефон та почав погрожувати, якщо вона розповість про нього. Дівчинка дуже злякалась, вирвалась з ціпких рук чоловіка та втекла додому. Ця історія дуже вразила Скріпочку. Вона хотіла забути про те, що сталося і повернути все на свої місця. (Учасникам пропонується повернути скріпочку в первину форму)

- У вас вийшло? Ось і у Сріпочки не вийшло.

 Як ви гадаєте, де допустила помилку Скріпочка?

 Що було необхідно зробити інакше?

 

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ:

Якщо хтось незнайомий запропонує Вам дружбу в Інтернеті, згадайте казку про маленьку Скріпочку та дотримайтесь цих правил:

· не вірте тим даним і фотографіям, які Вам надсилають;

· погоджуйтесь на зустріч лише вдень та в людному місці;

· повідомте батькам про зустріч або візьміть їх з собою.

 

Вправа 6: Побажання Інкогніто

Мета: показати дітям, що вони ніколи не знають, хто сидить по ту сторону монітора.

Метод: індивідуальна робота.

 

Кожному з учасників видається стікер, на якому вони пишуть побажання. Наприклад: бажаю знайти нових друзів/ безпечного Інтернету. Потім побажання приклеюють на стікер з нікнеймом будь-кого з учасників на квіточці знайомств (див. Вправа 3). Після цього тренер знімає стікери  та зачитує, кому що побажали. Також потрібно спитати, чи знають діти від кого прийшло до них побажання. Це важливо! Так і в Інтернеті, ми не знаємо, хто реально надіслав нам повідомлення.

 Вправа 7: Порятунок

Необхідно: 10 різних продуктів харчування, які змелені для дегустації. Це може бути: товчений мускатний горіх, товчений мигдаль, макові зерна, сіль, цукор, цукрова пудра, приправа, кава, какао, сухе молоко, мука, гірчиця, кориця і ін.

Правила гри.

Потрібно дуже мало кожного продукту: тільки для того, аби спробувати. Кожен продукт знаходиться в окремих пакетиках.

Кожен учасник самостійно куштує продукти та заповнює свій лист: «Що це?» та «Для чого це використовується?». Коли всі заповнять свої листки ведучий просить прочитати.

 

Обговорення.

Чому важко розпізнати деякі речовини? Чому не завжди були впевнені у відповіді? Чому деякі речовини ви одразу назвали? Чи можемо ми щось приготувати із цих речовин, не маючі їх назв?

Аналогія в роботі із Інтернет.

Досить часто ми «дегустуємо» програмне забезпечення, завантажуючи із невідомих сайтів. Також дозволяємо завантажувати певні програми та ігри на свій комп’ютер, не знаючі навіть їх призначення.

Якщо ми не знаємо назви і не знаємо саму «речовину» - краще не коштувати.

 

Вправа 8: Правила розумного користувача Інтернету

Мета: визначити правила безпечного використання Інтернету

Метод: обговорення в групі

Пропонуємо учасникам тренінгу відповісти на питання:

- Чи вивчаєте ви правила поведінки на дорогах?

- Так.  Інтернет – це теж автострада, тільки інформаційна. Давайте розробимо свої правила безпечного користування Інтернетом, які починатимуться зі слова «Я».

 

Шість правил розумного користувача Інтернету:

1.     Я буду поводитись в Інтернеті чемно і не ображати інших.

2.     Я буду залишати негарні веб-сайти.

3.     Я буду зберігати свій пароль в таємниці.

4.     Я буду розповідати своїм батькам про проблеми й користуватися їхньою підтримкою.

5.     Я буду шукати цікаві веб-сайти й ділитися посиланнями зі своїми друзями.

6.     Я знаю, що можна бути легко обманутим і не буду повідомляти реальні імена, адреси й номери телефонів.

Відео № 2

.

Вправа 9: Підсумки (вправа «Валіза»)

Мета: підвести підсумки особистої участі у тренінгу

Метод: обговорення в групі, виконання індивідуальних творчих завдань

·        На початку вправи кожний учасник отримує стікер та закінчує фразу „Я сьогодні зрозумів ...”

·        Тренер на листі ватману малює валізу, пральну машинку і корзину для сміття (або має  домашню заготовку).

·        Кожному учаснику пропонується розподілити «знання і навички, що вони отримали на тренінгу», за принципом:

-   якщо учасник не отримав ніякої цінної для себе інформації або йому

          було нецікаво – стікер « відправляють» до корзини для сміття;

-   якщо є нові знання, але їх треба ще раз «прокрутити» - до пральної

          машини;

        - якщо отримані знання нові та корисні – до валізи, щоб забрати з

          собою та втілювати в життя.

 

             Висновки вчителя:

 

Я вважаю, що   користі від Інтернету більше ніж зла, особливо в сучасному світі, де життя вирує все швидше та швидше. Цілком ймовірно, що у найближчому майбутньому Інтернет повністю або майже повністю замінить всі інші засоби зв’язку. Та можливо багатьом людям треба просто замислитись, чи дійсно вони хочуть провести усе життя у віртуальному світі? Чи влаштовує їх таке існування? Але в кінці кінців як та на що втрачати власний час - це вільний вибір кожного.  Слід всім пам’ятати, що Інтернет -це лише інструмент, яким Ви користуєтесь, щоб отримати відповіді на свої питання. Вчиться користуватись Інтернетом із розумом, а краще – знайдіть себе в реальному житті та станьте в ньому авторитетною та вагомою людиною.