НЕБЕЗПЕЧНІ ІГРИ ПІДЛІТКІВ

ПЕРВИННА ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА Й ПІДТРИМКА

Пропонуємо актуальну статтю. Ми говоримо, що велика кількість інформації навколо спрощує отримання знань. Але і тривог теж більшає. Сучасні батьки не встигають усвідомити одну «страшилку», як їм починають розповідати іншу. Що із цим робити, щоб не з'їхати  з глузду, і про що справді варто турбуватися? Подаємо алгоритм взаємодії дорослих.                                                                                                                 

             

 

      Час від часу на беззахисні душі й вуха батьків звалюється чергове тривожне повідомлення: «Шок! Сенсація! Врятуйте дітей!». Нас закликають пильнувати, стежити, звертати увагу і не прохо­дити повз. То шкідливі ігри в телефонах, то гумки з вірусом СНІДу, тепер ось до китів із єдинорога­ми добралися. Тривога і страх, які ми відчуваємо після отримання таких новин, — це стани, нав'язані ззовні. Це вже п'ята хвиля зростання популярності таких груп від 2010 року. Психологи також закли­кають батьків не панікувати.

Що потрібно зробити батькам, учителям, педагогічним працівникам?

Придивитися до поведінки підлітка, учня. Ненав'язливо, не порушуючи його особистих меж.

Вам нема про що турбуватися, якщо в дитини немає проблем:

•   зі здоров'ям: постійних і тривалих застуд, головного болю, розладів травлення;

•   у спілкуванні з однолітками й учителями;

•   із хобі та заняттями, які вона відвідує із задоволенням;

•   зі спілкуванням з однолітками в школі, у гуртках або просто у дворі;

•   зі шкідливими звичками: курінням, ужи­ванням алкоголю;

•   із законом;

      Нормально, якщо дитина раптом втратила інтерес до навчання й займається непотрібними, на вашу думку, справами. Наприклад, слухає музику весь день і розмальовує стіни своєї кім­нати; у неї з'явилися дивні друзі-«ельфи», запи­салася в гурток «ситхів, рятівників світу». Перш ніж переживати, спочатку більше дізнайтеся про ці захоплення. Можливо, вам захочеться взяти в них участь. Нові друзі та нові інтереси — це нормально. Підліток шукає себе й експериментує, у дитини стаються раптові перепади настрою — від ейфорії до апатії. У підлітковому віці у зв'язку з «перебудовою» організму це теж нормально.

        Якщо щонеділі ви з дитиною їдете кататися на лижах, а потім п'єте чай зі смаколиками, якщо в неї є молодша сестра, яка пише зворушливі «Ти мій накращий брат!», якщо тато, зазвичай суворий, все одно несе дитину на руках, коли вона підвернула ногу на ковзанці це і є «страхувальна сітка», а зовсім не замок на двері в кімнату, не відібраній комп'ютер чи смартфон і не ґрати на вікнах.

      Усі випадки суїцидів завжди пов'язані з якоюсь серйозною бідою, з душевним надривом, з тривалим ігноруванням проблем у житті дитини або їїcім’ї. Не буває так, що все було чудово-весело, а потім дитина прочитала жахливий текст і вийшла у вікно. Повинно було пройти кілька місяців мук, сліз, тужливого сидіння на підлозі з вимкненим світлом, спроб ставити собі запи­тання: «Я що, справді виродок?». Спочатку він від­вертається обличчям до стіни і глухо каже: «Наві­що ти взагалі мене народила, такого нездару?». Спочатку вона несамовито ридає: «Чому всі люди як люди, одна я — тупа?».

      Ось якщо це все пропустити, якщо влашто­вувати скандали через двійки й не ту довжину спідниці, якщо обзивати доньку повією, а сина — жалюгідним невдахою, якщо кричати: «Спочатку зароби, а потім голос будеш підні­мати!», забирати особисті речі, перевіряти без дозволу смс-повідомлення, замикати від друзів, вимагати, щоб дитина стала тим, ким ви заду­мали... тоді —так, тоді вона почне шукати вихід. І знайде його.

Чого завжди хочуть майже всі діти й підлітки?

Незалежно від часу, місця, у якому вони живуть, соціального походження, статі й навіть віку вони завжди хочуть бути прийнятими в групу і гратися.

Чого хочуть майже всі дорослі? Незалежно від часу, місця, у якому вони живуть, соціального походження, статі й навіть віку вони хочуть мати владу і гроші.

Історія з «групами смерті» — не виняток. Ці групи можуть дати дітям увагу і прийняття, а дорослим — владу (хоч і не публічну) і гроші.

Дорослі мають знати. що участь дітей у суїцидальній Інтернет-грі відбувається в результаті сукупності кількох проблем, а не якоїсь певної.

Основні причини полягають у браку батьків­ської уваги й любові, а також соціалізації дитини в суспільстві. Причому дефіцит уваги батьків діти відкривають саме в спілкуванні із психо­логами.

Дитина потребує спілкування, морального заохочення з боку мами й тата. Якщо цього немає — діти починають шукати підтримку поза сім'єю. Раніше це булавулиця, тепер — Інтернет.

      Загальновідомо, що ті 11-14 років — це перелом­ний для дітей вік, підліткова криза. У цей період авторитет батьків в очах дитини починає знижуватися, з'являються інші кумири, стаються перші емоційні зриви через нерозділене кохання, уна­слідок чого діти з нестабільною психікою легко потрапляють під вплив маніпуляторів в Інтернет.

      Це вікова особливість: діти відчужуються від батьків, для них важливою стає думка колективу. Причому це може бути не надто соціально прий­нятна група за мірками дорослих. Швидше навпаки: важлива думка соціально неприйнятих груп, де випивають, курять, роблять якісь дорослі або заборонені речі. А батьки відходять на другий план.

      Підлітки дуже вразливі, бо вони пережива­ють кризовий період, шукають себе, своє місце в житті. Дитині здається, що вона вже доросла, вона не терпить вказівок, критики. І в цьому її підтримують у таких спільнотах. А ось відпові­дальність брати діти в цьому віці не готові.

Чому саме підлітки є найвразливішою гру­пою? Вони легко підпадають під вплив яко­гось лідера. Є підлітки, які перебувають у групі ризику — це діти, у яких є чи були непорозумін­ня з батьками, які не навчилися налагоджувати певні відносини. Це ті діти, які страждають від невиражених емоцій, від того, що їх свого часу не прийняла сім'я.

      Якщо батьки не вміли налагоджувати вза­ємини з дітьми змалечку, то в підлітковому віці ці проблеми поглиблюються. І тому діти вступають у соцмережах у такі спільноти, їх приймають у щось загадкове, щось «на межі». Це заманливо. А потім уже немає шляху назад, бо їм погрожу­ють, їх шантажують.

      Якщо батьки помітили, що дитина захопилася цією грою, важливо зрозуміти, що заходи заборони, хоч і не скасовуються, але не можуть бути основними.

      Найкраще, що можна зробити в такій ситу­ації – поговорити з дитиною про віру, надію, любов, про цінності життя, дати зрозуміти своїй дитині, що її люблять і приймають такою, яка вона є. Дуже важливо при цьому говорити з дити­ною не зверхньо, а на рівних.

      Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали курити, вжи­вати алкоголь.

      Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на нього звертали більше уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів», намагаються так привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися їхнім життям.

      Такі речі треба виявляти всіма доступними способами.                                           

      Батьки мають звертати увагу на те, що дити­на змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з'явилися дивні порізи, зіниці розши­рені, поведінка неадекватна; мовлення нечітке, змінився емоційний стан. Це батьки обов'язково мають бачити і це має бути сигналом, що потріб­но довірливо поговорити. Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти маєш втомлений вигляд».

      Навіть якщо дитина нічого не каже — це при­від поспостерігати за дитиною, побачити: спить вона чи ні. Батькам треба цікавитися життям власних дітей.

Найголовніша порада: не будь­те байдужими до власних дітей, навчіться зними говорити й будувати довірливі взаємини. У довірливих взаєминах між бать­ками й дітьми видно й відчутно, коли відбувається щось погане.

      Не бійтеся сказати дитині, що ви розгублені і не знаєте, що-робити, але хочете, щоб дитина була живою, здоровою і щасливою, і що вона неоціненно важлива для вас.

      Іноді можна попросити підтримки в людини, якій більше довіряє ваша дитина і яку вона пова­жає. Це може бути старший брат або сестра, друзі.

      Діалог можна налагодити через іншу людину, також залучити психолога. Дуже важливим є питання відносин у родині — довіра.

      Психологи радять батькам більше часу при­діляти власним дітям, цікавитися їхнім життям, частіше займатися цікавими (та нецікавими, але обов'язковими) справами разом із дітьми.

      Діти, у яких немає душевних травм, вважа­ють фахівці, не зацікавляться смертельними іграми, навіть якщо натраплять на них у соцмережах.